Опівночі 30 серпня 2021 року з Кабула вилетів останній евакуаційний рейс американських військових. Так закінчується найдовша війна в США, яка тривала 20 років. Як і сталося під час ганебного падіння Сайгону в 1975 році, два десятиліття американської військової присутності в Афганістані зникли за лічені дні. Президент Байден, який, очевидно, не знає сорому, сказав у промові перед нацією, що евакуація була «надзвичайним успіхом», і уточнив, що поспішна безладна втеча, яка завершилася 31 серпня, послужила «врятуванню життя американців». Але він забув життя сотень, можливо, тисяч афганців, які співпрацювали із західними силами.

Оскільки «Талібан» взяв під контроль весь Афганістан, повсюдні репресії та жорсткі репресії щодо жінок і дівчат є безсумнівним, як і масові втечі біженців.

Талібан радіє. Цю новину вони відзначили чергами з кулеметів. Про це на прес-конференції заявив речник Талібану Забіхулла Муджахід. "Ісламський емірат - вільна і суверенна нація. Поразка США є великим уроком для всіх інших загарбників і для наших майбутніх поколінь, а також для всього світу".

Насправді слабкість, майже боягузтво тих, кого вважали охоронцями світу, не оминула й інші міжнародні сили, які давно прагнули підірвати панування США та НАТО на планеті. Безперечно, одними з перших зраділи Росія і Китай.

Президент Росії Володимир Путін, втягнутий у кризу, яка, очевидно, пов'язана з можливим вступом України до НАТО, прилетів до Пекіна, щоб зустрітися зі своїм китайським колегою Сі Цзіньпіном.

4 лютого 2022 року Путін взяв участь у церемонії відкриття зимових Олімпійських ігор. Але чому там був Путін, якщо Росію виключили з цих ігор? Очевидно, метою була зустріч із головою Китаю Сі. Безсумнівно, вони проголосять тост за найбільш трагічно неправильний крок, який міг зробити Байден.

Після зустрічі Путін сказав про «безпрецедентні відносини», а Сі додав: «Ми працюємо над досягненням справжньої багатосторонності».

Справді, на зустрічі була зроблена довга заява з 99 абзаців про спільні позиції з низки глобальних питань. Сторони, що підписали, хотіли продемонструвати, що угода між Пекіном і Москвою "не має меж" і "не знає заборонених зон".

Іншими словами, угода може також розширюватися у військовій та технологічній сферах, де уряди двох років інтенсивно співпрацюють протягом кількох років. Це також може вплинути на відповідні цілі територіального розширення.

Угода особливо зачіпає важливий момент: питання Тайваню. Росія повторює, що вважає Тайвань "невід'ємною частиною" Китаю і виступає проти незалежності острова. Українське питання не згадується, мабуть, щоб не втягувати Китай у триваючий конфлікт, але мовчазна «джентльменська угода» очевидна.

У соцмережах китайською мовою з'явилися коментарі на кшталт «Якщо українська криза переросте у війну, це відкриє історичну можливість для Китаю вирішити гру з Тайванем». Ці повідомлення не піддаються цензурі, це ознака того, що вони хочуть, щоб їх розповсюдили.

Отже, Україна, потім Тайвань. Ця книга піднімає питання, якими будуть наступні цілі.